Що відомо про художницю?
Анастасія Паршина — 18-річна художниця з українського Нью-Йорка. Після початку повномасштабного вторгнення Настя, як і сотні інших мешканців містечка, була вимушена покинути свою домівку в пошуках більш безпечного місця для життя.
Таким місцем для дівчини стало місто Черкаси, де вона зараз живе та навчається в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького на факультеті декоративного мистецтва.
"Я постійно щось малюю, постійно в пошуку нових ідей та прагну опанувати цифровий та традиційний живопис", — розповіла про себе ньюйоркчанка.
Анастасія Паршина — художниця з українського Нью-ЙоркаФото: Instagram/a.nasaii
Цей образ з'явився в голові, коли я лягала спати
Нещодавно юна художниця опублікувала в своєму Instagram нову роботу — картину про рідне містечко Нью-Йорк.
"Ця картина про моє рідне містечко Нью-Йорк, що на Донеччині. Ідея прийшла дуже несподівано, ввечері, коли я вже збиралась іти спати. Цей образ просто з'явився в моїй голові, тож я відразу почала втілювати його на папері", — розповіла художниця.
У центрі картини Анастасія Паршина зобразила відому пам'ятку "Я люблю Нью-Йорк", яка стоїть в парку біля її будинку. Навколо – фрагменти й образи, які показують весь біль, що зараз переживає її рідна земля.
Картина художниці Анастасії Паршиної, присвячена українському Нью-Йорку Фото: Instagram/a.nasaii
"Зруйнована статуя колись була Червоною Шапочкою, що стоїть біля будинку культури, і яку я так обожнювала в дитинстві. Табличка "Фенольна" – кінцева залізнична станція, рейки якої могли відвести мене куди завгодно. Будинки взяті з фотографій, які я бачила в новинах про мій Нью-Йорк. Це сукупність образів, які демонструють розтрощену багатоповерхівку та зруйнований приватний будинок".
Анастасія розповіла, що всі деталі на картині вона зображала криво та "неприємно" для людського ока. І цьому є логічне пояснення.
"Я зробила це, щоб викликати ще більше відчуття дискомфорту та показати, що колись теплі та затишні будинки вже не є тими безпечними місцями, куди люди повертались після роботи, де росли діти, де люди мріяли та будували плани на майбутнє", — каже Анастасія.
228
