Редакція НьюЙоркер.City спілкувалась з місцевими мешканцями Нью-Йорка, які пам`ятають ті страшні часи.
Історія України сповнена датами із чорними позначками. Одна з найбільш трагічних сторінок – історія голодоморів.
Чому так сталося? І досі не знаємо усієї правди. Документів про ці трагедії в державних архівах збереглося небагато. Та й хрестів на кладовищах з трагічною датою не знайти. Істина, без сумніву, одна: наша пам’ять не повинна забувати того, що діялося. Цього, принаймні, вимагає час.
За свідченням історикині Ольги Барабаш, на Донеччині у 30-ті, від голоду загинуло 300 тис людей. Але цифра дуже не точна, тому що статистика була закритою. Над померлими від голоду ніхто не читав молитов, не відправляв панахид. Дуже часто ті, хто відвозив покійників на цвинтар, заздрили їм. Адже муки покійних уже скінчилися та настав вічний спочинок.
Минули десятиліття, і лише тепер починаємо дізнаватися правду про голодомори в Україні. Сьогодні, нечисленні свідки що залишились, оповідають про лихі часи тих років.
«У дитинстві мій дідусь Федосій розповідав про голодомор. Зі сльозами на очах він згадував ті страшні часи. Влада тоді глухо мовчала. Ні в підручниках, ні в пресі про це не згадували. Але і наше селище не обійшла ця біда. Спочатку влада пройшла по селянам, відібрала худобу, усі зернові запаси. Люди пухли з голоду, падали прямо на вулиці. Було багато померлих. На початку минулого століття кладовище у нашому селищі (тоді Залізне) було розташоване на місті сучасного поля між вулицею Кооперативна та залишками минулого ДК. Усіх померлих від голодомору ховали на тому цвинтарі. Але радянська влада, ховаючи усі сліди, зрівняла цвинтар з землею. Зробила там колгоспне поле. На тому місці і зараз, якщо уважно придивитися, видно пагорбки могил тих страшних часів», - розповідає місцева мешканка Лариса Шевченко.
Федосій та Улита ГмиряФото: Родинний архів
«Моя мама - 1911 року, тато - 1913. Вони прийшли у Нью-Йорк у 1933 році. Йшли ночами, пішки. Тому що вдень не випускали з сіл. Працювали загороджувальні загони. Втекли, рятуючись від голоду. Мама - з Чернігівщини, батько - з Дніпропетровщини. Йшли на Донбас, бо тут працювали шахти, заводи. Робітникам видавали картки. З мінімальними грамами хліба. Але ці грами дозволяли комусь вижити. Батько йшов босим по снігу, мама – з пухлими від голоду ногами. Якби мені хтось це розповів, я б не повірив. Але ж я не можу не вірити своїй мамі. Жили на лободі. Їли все, що росло навкруги. Люди всі свої цінності обмінювали на продукти. Мама казала, що у мене було ще дві сестри. Але куди поділись - таємниця. Двоюрідна сестра говорить, що через голод мама віддала їх до дитячого будинку. Там якось мінімально, але намагались годувати. Далі - дівчатка зникли. Що з ними стало? Мама про це не хотіла говорити. Категорично. Як би це розповісти, щоб не заплакати?"- ділиться корінний ньюйорківець Іван Руденко. Згодом продовжує:
Фото: Родинний архів
Уродженка Нью-Йорку 1941 року народження - Надія, згадує третій голодомор, що припав на повоєнні 1946-1947 роки. Як зазначають історики, був спричинений не так повоєнним неврожаєм, як спланованою акцією. «Постійне відчуття голоду. Страх голоду не полишає і сьогодні. Коли в магазинах повно їжі. Адже 100 грамів хліба на добу - була величезна розкіш. Більше не було нічого. Не має більшої муки- ніж постійне відчуття голоду. Як мати нас виходила? Як ми вижили? Не знаю. Але старшого брата ми втратили. Помер з голоду.»
У день пам`яті жертв голодомору, у домівках, на вікнах, на сторінках ФБ каналів ньюйоркців - горять свічки.
Фото: сторінка школи № 17 що розташована у Нью-Йорку
Громадська організація "Ініціативна молодь українського Нью-Йорка" у скорботний для України день провела Акцію пам`яті жертвам Голодомора. Акцію супроводжували словами:
Нагадуємо, що до Жовтневого перевороту, Нью-Йорк на Донеччині славився своїми численними млинами. Єдиний, що зберігся - Млин Петера Діка, був урятований громадою від руйнації у 2019 році. За поданням громади, млин вирішено було занести до переліку знов виявлених об`єктів культурної спадщини Донецької області. Щоб охороняти законом як усі пам`ятки культури.
229
