Справжня українська молодь — це ті, хто не покидає свою країну та народ у скрутні часи. Члени громадської організації "Ініціативна молодь українського Нью-Йорка" хоч і тимчасово проживають у різних регіонах України, але навіть дистанційно намагаються всіляко допомагати мешканцям рідного селища. Голова молодіжної організації Крістіна Шевченко розповіла НьюЙоркер.Сity про роботу волонтерів у воєнний час.
Коли отримуємо відповідь: «Живий/жива», розуміємо, що життя триває і війна продовжується
— Як вдається підтримувати комунікації, коли всі члени громадської організації знаходяться в різних областях, а деякі навіть за межами України?
Більшість представників нашої ГО евакуювались разом зі своїми родинами. Ми підтримуємо зв'язок, бо кожен з нас вірить у перемогу України та усі ми маємо спільну мрію – бачити, як майорить синьо-жовтий прапор над рідним, квітучим, розвинутим Нью-Йорком, сповненим звуками від фотокамер туристів, сміху малечі та ароматом квітучих дерев. І кожен з нас впевнений, що саме таке селище ми і відбудуємо усі разом.
Фото: Ініціативна молодь Українського Нью-Йорка
Коли чуємо новини про бомбардування міст України – затамувавши дух набираємо вже до болю звичне смс: «Як ти?» І коли отримуємо відповідь: «Живий/жива», розуміємо, що життя триває і війна продовжується.
Наша ГО – це не про організацію сторонніх людей, ми – велика родина, проводимо зазвичай багато часу разом. ГО «ІМУН» – так, це родина. Усі перешкоди та миті щастя ми переживаємо разом. Тож бути поруч зі світлими людьми,у кожного з яких нескінченний Всесвіт у душі – велике задоволення та велика відповідальність.
Ми відчули на собі як це, коли немає продуктів у магазинах та немає медикаментів у аптеках
— Навіть після повномасштабного вторгення Росії в Україну ініціативна молодь не покинула мешканців селища. Що масштабного вдалося зробити за цей час?
— З приходом окупанта на нашу землю ще у 2014 році ми відчули на собі як це, коли немає продуктів у магазинах та немає медикаментів у аптеках. Коли від обстрілів фашистської Росії в огні опинилася вся Україна, ми вже розуміли що з собою принесе «рускає» пришестя. Ми створили спільноту у Вайбері «Підтримка у Нью-Йорку є».
Мета цієї спільноти першочергово була допомога місцевих жителів одне одному, бо до нашої організації люди почали звертатися з різноманітними запитами. Комусь необхідні заспокійливі, комусь харчі, а хтось навпаки готовий був поділитися речами, їжею та ліками з особистих аптечок.
Вже за тиждень 2 тони гуманітарної допомоги їхали до нашого Нью-Йорка
Далі почали збирати запити від людей,котрі зверталися за допомогою та паралельно шукати фонди, котрі могли б допомогти. Зрозуміли, що важко на період лютого/березня було отримати допомогу для нью-йоркців, бо було дуже багато постраждалих та евакуйованих з Маріуполя, Харкова, Бучі, Ірпеня та інших міст України, куди вже встигла прийти фашистська Росія. Але благодійний фонд «Посмішка ЮА» відгукнувся на запит представника нашої організації Ігоря Довгошеї. Вже за тиждень 2 тони гуманітарної допомоги їхали до нашого Нью-Йорка. Фонд не міг задовольнити усі вимоги людей, але передали те, чим могли поділитися, у числі гуманітарної допомоги були деякі ліки та продуктові набори.
Фото: Ініціативна молодь Українського Нью-Йорка
Далі, коли зрозуміли, що нам необхідне приміщення, якого у нас так і не було за 3 роки існування, ми поспілкувалися з Відділом розвитку Нью-Йорка і нам виділили кімнату, де ми могли роздавати гуманітарну допомогу. Наша молодь під обстрілами кожного ранку збиралися (тоді ще деякі члени не виїхали з селища) задля того, щоб допомогти людям з ліками, продуктами, миючими засобами, засобами гігієни та речами.
Фото: Ініціативна молодь українського Нью-Йорка
Ми звикли, що безкоштовна праця на добровільних засадах оцінюється небагатьма
Звичайно, що люди у нашому селищі є різні. Були такі, котрі зі сльозами на очах дякували за ті дрібниці, котрими ми могли допомогти, але й були такі, що як мед, то ложкою. За роки волонтерства ми звикли, що безкоштовна праця на добровільних засадах оцінюється небагатьма.
Тому ми не ображаємось. Навпаки, пояснюємо людям, що ми такі ж громадяни з такими ж правами та можливостями як кожен українець, але різнить нас від решти – небайдужість. Нам не все одно. Якщо ми маємо змогу допомогти – ми завжди протягнемо руку помочі.
Країна будувала дороги, а треба було забезпечувати армію
— Ми знаємо, що молоді важливо допомагати не тільки мешканцями Нью-Йорка, але й підтримувати надійний тил для наших Захисників. Що саме вдалося зробити за цей час?
— Тепер і маємо недоукомплектованих хлопців та недобудовані, а деінде і зруйновані дороги. Наші захисники – це сучасні Титани, які на своїх руках несуть нашу Україну крізь усі ворожі обстріли всупереч усьому та усім. Задача кожного з нас – зробити для наших Титанів надійний тил. Не можу говорити, що саме потребують наші захисники, але запити дуже різні в залежності від регіону та специфіки роботи.
Нам дуже допомагають наші місцеві жителі. Жіночки готували їсти для наших воїнів. Щодо коштовних замовлень – ми звертаємось усюди, просто всюди. Нам дуже допоміг фонд «Відродження», Роман Олексенко на зв’язку та всупереч своїй зайнятості не відмовляє нам у допомозі.
У нас є група дівчат та хлопців, які закривають потреби армії за можливостями. Зараз дуже страшно називати прізвища людей, особливо зі сходу України. Тож усіх героїв та героїнь ми назвемо після перемоги. Але хто має змогу та бажання допомогти нашим захисникам та захисницям – мій номер телефону завжди на зв’язку.
Після перемоги ми матимемо дуже багато роботи
— Що плануєте зробити одразу після перемоги?
— Після перемоги кожен з членів нашої ГО розуміє, що роботи дуже багато. Але що буде найперше — це дорога додому. Особисто я, приїду додому, зберу усіх рідних та близьких, обійму міцно-міцно і будемо говорити, говорити, говорити. Не по відеозвязку, не по смс, а очі в очі. Вдома, у рідному саду, навколо кружляють бджоли, зеленіє трава та світить Переможне Українське Сонце.
Фото: Ініціативна молодь українського Нью-Йорка
229
