Було страшно їхати з Торецька, але ще страшніше залишатися
Ольга Дрига та її родина евакуювалися з Торецька на початку квітня 2022 року. Виїхали в місто Лубни, бо там були рідні. На Полтавщині залишаються і по сьогоднішній день.
“Їхали ми на 2 місяці, які тоді думали. Взяли кілька сумок речей на цей час. Страшно було їхати, але ще страшніше було там залишатися. Дітям було страшно, тому не хотілося, щоб вони все це бачили”, — розповіла Ольга Дрига.
Родині було важко залишати рідне місто, коли все минуле життя залишається там. Ольга каже, що найбільше сумує не за своєю домівкою, а за оточенням, до якого так звикла.
Ольга Дрига з чоловіком та молодшим сином Фото: з архіву героїні
“Друзі почали роз'їжджатися. Мені від цього було гірко. Сумно навіть не від того, що там залишились стіни, а через те, що там залишилися твої плани на майбутнє. Зараз я не можу планувати своє життя більше, ніж на 3 місяці, бо не знаю, що буде далі”.
Влитися в нову громаду та знову почати жити в новому місці завжди важко, але на цей крок Ольгу наштовхнуло навчання для переселенців, які хочуть розвивати власну справу в новому місті.
“Десь у травні 22 року натрапила на телеграм-канал із грантовими програмами та заповнила заявку. Мені зателефонували, і так я потрапила на навчання, де нам розповідали, як започаткувати власну справу”, — Ольга.
Мотивацією жити далі та продовжувати розвиватися для Ольги став тренінг для підприємців-початківцівФото: з архіву героїні
До початку повномасштабного вторгнення Ольга з чоловіком знайшли для себе нове хобі - вироблення шкіряних дрібничок. Таких як гаманці, ремені, браслети, брелки та інші невеликі речі, які продавали серед знайомих.
“Коли я евакуювалася, мені взагалі нічого не хотілося робити в новому місті. Мені не хотілося навіть ні з ким спілкуватися, крім родини. Але після закінчення тренінгу в мене з’явилася мотивація та розуміння, що потрібно жити далі”.
Ольга отримала грант на власну справу та тепер потроху починає розвивати свій невеличкий бізнес. За кошти гранту вдалося закупити необхідне обладнання, й тепер родина готується до запуску власного магазинчику в соцмережах.
Завжди мріяла жити в будинку
Зараз родина живе в селі недалеко від міста Лубни. Там вони орендують будинок та вже завели своє господарство.
“Я все життя прожила в квартирі, але завжди мріяла про свій будинок та город. Тут гарна природа та є річка, куди ми з чоловіком ходимо на риболовлю, як раніше їздили на Клебан Бик”.
Господарство в родини вже велике: є і кури, й качки, і свині, й навіть вівці. А тепер родина ще й облаштувала теплицю.
“Ми вже висадили розсаду, а потім засадимо й наш великий город. Цього року хочемо спробувати вирощувати овочі в теплиці, й якщо вийде, то наступного року будемо вже виходити на ринок і продавати власні овочі”, — каже Ольга.
Чоловік Ольги теж не сидить на місці та вже отримав водійське посвідчення на трактор. Діти навчаються, а вся родина вчиться жити заново на новому місці.
Борюся за центр психологічної підтримки для переселенців у Лубнах
Зараз Ольга Дрига є головою Ради ВПО у місті Лубни та допомагає зробити Полтавщину комфортним місцем для життя переселенців, адже розуміє, як важко буває адаптуватися в новому місті.
“У деяких містах України є центри для переселенців з Торецької громади, але в нашому місті немає. Зараз я борюся за створення такого центру тут, бо переселенцям важливо не тільки отримувати гуманітарну допомогу, а й спілкуватися з людьми, які жили поруч”, — пояснює Ольга Дрига.
Ольга каже, що багато людей після евакуації втрачають мотивацію та не можуть рухатися далі, але важливо підштовхнути їх до правильних кроків.
“Дуже хотілося б якось підтримувати психологічно переселенців. Налаштовувати їх, що треба рухатись далі, не сидіти, не чіплятися за минуле, а жити сьогодні”.
Зараз Ольга отримує другу вищу освіту за фахом психолога, щоб допомагати переселенцям ще й у такий спосіб.
“Дуже важливо, щоб люди мали куди прийти та просто поговорити один з одним. Поділитися своїм болем та отримати підтримку й мотивацію. Тому я й далі боротимуся за створення такого центру в нашому місті, бо тут насправді дуже багато переселенців”.
Про повернення в Торецьк Ольга говорить з сумом. Каже, що повернулися б, аби тільки було куди. Майже всі школи в Торецьку зруйновані, а половина міста уже знищена російськими снарядами. Тому поки родина живе з вірою в перемогу, а далі вже буде все інше.
224
