НьюЙоркер.City розповідає історію інженера Віктора Ковальова, який не тільки розвивав хімічне виробництво та соціальну сферу селища, а й спрямував технічний склад мислення на вивчення та популяризацію історії містечка, у якому народився та прожив усе своє життя.
21 січня Віктор Ковальов відзначив свій 70-річний ювілей. Людина потужного інженерного мислення, краєзнавець, за безпосередньої участі якого зароджувався краєзнавчий рух у Нью-Йорку, упорядник «Хронології заснування та становлення селища Новгородське», поціновувач та колекціонер нумізматики та боністики.
Стандартна біографія нестандартної людини
Віктор народився 21 січня 1952 року в смт Залізне (нині Нью-Йорк). У 1969 році після закінчення школи №17 вступив до Донецького політехнічного інституту. Отримав фах інженера-хіміка твердого палива. З 1977 року доля його тісно пов'язала з Фенольним заводом у Нью-Йорку.
Пройшов шлях від апаратника піридинового виробництва до заступника директора заводу з охорони праці. З 2000 року до виходу на пенсію у 2012 році працював на посаді головного інженера Фенольного заводу.
Віктор часто надавав пропозиції щодо покращення умов праці, удосконалення технології виробництва на заводі. Долучався до удосконалення випуску присадок для спалювання мазутів, інгібіторів корозії метала, чистих піридинових продуктів, які вискористовують для виробництва лікарських та агрохімічних препаратів.
Як під керівництвом Іжраса Бєгова допомагав Фенольному заводу вийти в лідери світового ринку
«Високопорядна, скрупульозна людина, на нього завжди можна покластися. Як головний інженер - відповідав за стан та ремонт обладнання на заводі. Коли на заводі впроваджували технічну фасовку нафталіну, Віктор Ковальов очолював інженерну групу в Німеччині з монтажу технічної лінії для переходу на автоматичний режим нашого виробництва», — розповідає колишній директор Фенольного заводу Анатолій Тертичний.
Віктор Ковальов — автор винаходів та пропозицій із покращення технології та умов праці, наукових статей у профільних журналах хімічної та металургійної промисловості. За словами інженера, ряд пропозицій не отримали статусу винаходу через закритість тем.
Наприклад, випуск карбазолу для космічної фотографії, який розробляли за завданням Міністерства оборони. Під керівництвом Іжраса Бєгова долучився до спільних напрацювань маловідходних та безвідходних технологій продуктів хімічного виробництва.
«Коли у шламонакопичувачі першої черги кислота проходила через дамбу, що загрожувало екологічною катастрофою — всі були у великому розпачі. Адже внизу балка, що сполучається з річкою Кривий Торець, Кривий Торець — із Казенним. Казенний Торець — з Сіверським Дінцем. Віктор Ковальов запропонував закопати залізничну цистерну та спрямувати кисле середовище у безпечне русло, що дало змогу відкачувати кислоту та запобігти екологічній катастрофі», — продовжує розповідь про колегу Анатолій.
Як поєднували хімічне виробництво та розвиток соціальної сфери у Нью-Йорку
Ще в часи роботи на заводі, як і інші інженерно-технічні працівники, Віктор Ковальов постійно долучався до розвитку соціальної сфери селища. Розпочали та здали в експлуатацію:
- прибудову та критий перехід у школі №17,
- будівництво дитячого садка №14 «Дивоцвіт»,
- будівництво багатоквартирних будинків на вулиці Ракетній,
- будівництво та відкриття Меморіалу воїнам–заводчанам, які полягли на полі битви у роки Другої світової,
- спорудження культурно-розважального комплексу у парку заводу.
«Саме стараннями працівників заводу та місцевих мешканців наше селище визнавали одним із найкращих промислових населених пунктів Донеччини. У нас це викликало великий ентузіазм та гордість.
Маю надію, що й сучасне покоління зможе себе у цьому реалізувати. Потенціал є, розвиток селища потрібно ставити собі як одну з цілей життя. Не обмежуватись лише власним добробутом», — з надією розповідає колишній головний інженер.
А ще він пригадує, як його батько долучався до будівництва та оздоблення будинку культури Фенольного заводу, який будувався ще у селищі з назвою Нью-Йорк. На фасаді будинку вибита дата — 1950. А наступного 1951-го селище було перейменоване на Новгородське.
Коли мешканці Нью-Йорка зацікавились своєю історією та як з'явилась ідея музею історії селища
«Найбільш наполегливим у просуванні музейної ідеї став громадський діяч Євген Петрович Шильников. Він зорганізував команду, яка разом з ним «стукала» до місцевої влади та громадськості. Саме за результатами їхньої діяльності депутати ухвалили рішення про створення музею.
Через деякий час добились і приміщення. Ентузіасти Леонід Андрійович Голик, Валентин Михайлович Таранов, Петро Павлович Євтушенко навели лад у виділеному приміщенні», — розповідає у книзі «Життя як воно є» член Національної спілки журналістів України Олександр Негода. Саме за редакцією Віктора Ковальова у 2019 році вийшла його друга книга.
Краєзнавці Євген Шильников та Віктор Ковальов проводять екскурсію для відвідувачів музею
Музей розташували в одному з приміщень біля будинку культури фенольного заводу. Урочисте відкриття відбулось уже в буремному 2015 році, восени. Працював музей три роки, поки у зв'язку з ремонтом, краєзнавців-аматорів не виселили з обладнаного приміщення.
«Одним із вирішальних стимулів, що спонукав долучитися до роботи зі створення музею, було запрошення Євгена Шильникова. Він знав про моє захоплення історією, я згодився долучитися і допомогти у пошуку історичних документів та фактів щодо історії рідного селища. А ще у мене хобі — нумізматика та боністика. Я не просто колекціоную монети, а намагаюсь дізнатись про них щонайбільше: країна, де чеканились монети, привід для випуску, хто та що зображено на монетах, історична ситуація на момент випуску тощо», — із захопленням розповідає Віктор.
Для поціновувачів нумізматики та на допомогу шкільним вчителям інженер підготував презентаційний огляд з історії грошей. Він охоче ділиться своїм надбанням із молоддю, в умовах пандемії долучається і до онайн-зустрічей.
Віктор Петрович розповідає, що під час роботи у складі ініціативної групи із створення музею, відразу зайняв активну позицію, намагався активізувати роботу конкретним планом дій. Хто, до якого строку, що саме повинен зробити. Хотіли вибрати керівником музею, але відмовився, адже ініціатором був Євген Шильников , якому належить ідея створення у селищі історико-культурного центру. Згодився допомагати. Архіви були майже відсутні. Коли взявся за пошук матеріалів, то разом із краєзнавцями по краплині збирали матеріал із краєзнавчих музеїв області, багато працював з інтернетом, спілкувався з колегами краєзнавцями, зустрічався з ветеранами, мешканцями селища.
«Разом із Віктором Ковальовим та Олександром Негодою у пошуках матеріалів з історії селища їздили у краєзнавчі музеї Бахмута, Донецька, Горлівки, зустрічались з доктором історичних наук, професором Донецького національного університету Дингесом. Це було ще до війни, тому пересування було вільне. Працювали багато», — розповідає місцевий підприємець та краєзнавець Віктор Воротинцев.
Краєзнавці Віктор Воротинцев та Віктор Ковальов на подвір'ї музею у селі Олександро-Калинове
Віктор Ковальов виявив ініціативу виготовити карти селища різних періодів розвитку. Створення хронології заснування та становлення селища — його особиста ініціатива. За типом мислення схильний до пошуку, упорядкування та систематизації інженер, вперше зібрав та систематизував різні дати, періоди та події історії населеного пункту, розташував у хронологічній послідовності. Віктор Ковальов вважає «Хронологію» своєрідним планом дій.
Інженер-краєзнавець завжди ділиться своїми напрацюваннями з усіма охочими, систематизованою хронологією користуються місцеві поціновувачі історії рідного селища та школярі. Дуже просять про поширення через будь-яке видання. Але невтомний та схильний до вивіреності кожного кроку у науці Віктор Ковальов продовжує працювати над її наповненням та удосконаленням.
Лише тоді, вважає він, можна передавати до друку. Краєзнавець розповідає, що ініціатори створення музею з великою вдячністю сприймали від мешканців селища усіляку інформацію та історичні артефакти, які ставали експонатами музею. Сьогодні найцінніші артефакти прикрашають зали історичної забудови Кооперативного магазину Аарона Тіссена (у народі німецький магазин).
Невелика частина експонатів музею
228
