Проводили уроки між перебіжками в підвал
Від початку повномасштабного вторгнення, уроки в школах Нью-Йорка все ще проводилися, але дистанційно. Спочатку всі учні мали змогу завітати на урок, але згодом повітряні тривоги стали переривати заняття все частіше, а відвідувачів на онлайн-заняттях ставало все менше.
“Діти питали в мене, що робити, якщо чутно сирену. Я відповіла, треба кидати все та бігти в підвал. Зберегти життя дітей важливіше, ніж закінчити урок”, — згадує вчителька заняття після 24 лютого.
Через загострення ситуації, адміністрація школи вирішила закінчити навчальний рік раніше — діти навчалися 7 днів на тиждень, але останній урок був уже 30 квітня.
Молодша донька боялася спати одна, коли побачила освітлювальні снаряди
Загострення обстановки у Нью-Йорку стало помітним ще до початку повномасштабного вторгнення. Віддалені звуки вибухів, від яких вже встигли відвикнути цивільні у Нью-Йорку, стали все частіше звучати на вилицях. Але їх складно порівняти з тими, що розбудили нью-йоркців 24 лютого.
“Спочатку було більш-менш терпимо. Але ситуація з часом ставала все більш напруженою. Моя 11-річна донька Ксюша ще не дуже розуміє, що відбувається, але її лякали вибухи”, — зазначає Марія.
Снаряди стали лягати все ближче до житлових будинків, а люди стали активніше евакуюватися.
“Одного вечора десь на околиці селища падали освітлювальні снаряди. Їх важко не помітити, бо на вулиці серед ночі стає так світло, наче ясний день на дворі. Ксюша тоді дуже злякалася, тому наступні декілька ночей спала зі мною в одному ліжку”, — розповідає вчителька.
Тоді вже Марія вирішила евакуюватися разом з доньками. Але у селищі все ще залишалась її мама та улюблений такса Чопер.
Шлях до Швеції
Марія Кирилова разом з двома доньками подолала більше 2500 кілометрів за чотири доби, щоб дістатися Швеції.
“Евакуаційним автобусом ми доїхали до Краматорська, а звідти у переповненому купе потяга відправилися до Львова. Тоді шлях зі Львова до Варшави вже здавався блаженством”, — згадує тяжку евакуацію вчителька.
На шляху із Варшави до шведського міста Карлскруна дівчат чекала подорож на паромі.
“Ксюша та старша донька Вероніка були в повному захваті від подорожі на паромі. Вони навіть не лягали спати, поки не обійшли кожен куточок величезного судна”, — ділиться враженнями Марія.
Кінцева зупинка родини — шведське місто Стренгнес. Там живе хрещена мати однієї з доньок вчительки англійської, саме тому вони вирішили евакуюватися до Швеції.
На “останньому дзвонику” ми слухали гімн України та плакали
Зараз Марія з доньками живе разом з іншими українцями в гуртожитку. Там вони мають окрему кімнату, що схожа на студію. В кімнаті є кухня, ванна та вбиральня, що робить життя більш комфортним. Українським біженцям у Швеції дуже допомагають волонтери — кожна родина має свого місцевого “помічника”, який допомагає біженцям облаштуватися в новій країні.
Марія в ШвеціїФото: особистий архів Марії Кирилової
“Вони настільки дивовижні люди. Волонтери допомагають у всьому: якщо ти попросиш їх знайти синє плаття в цяточку розміру “S”, то вже за годину тобі його привезуть. Нашого волонтера звуть Мартін, і за цей час ми стали з ним як рідні”, — говорить Марія Кирилова.
У Швеції організували безкоштовні мовні курси для біженців із України. І дівчата вже пройшли перший курс. В кінці, як і у всіх школах, їм влаштували випускний.
“На невеличкому “останньому дзвонику”, що присвячений закінченню мовних курсів, організатори увімкнули гімн України. Спочатку заплакали всі біженці, тому що кожен неймовірно сумує за рідним домом. А потім, дивлячись на нас, сльози покотилися з очей і у вчителів та всіх, хто був присутній. Так ми і плакали всією школою”, — розповідає Марія, а на її очах з’являються сльози.
Фото: особистий архів Марії Кирилової
Шведи неймовірно підтримують українців, але Марія та її доньки планують повернутися додому в України.
“Ксюша постійно питає в мене, коли ми повернемося додому. Я теж дуже сумую за Нью-Йорком та своїм дітьми в нашій школі. Я чекаю повернення додому, тому тільки-но все скінчиться, ми одразу повернемося”, — зазначає вчителька, і в неї знову на очах з’являються сльози.
229
