Як це вплинуло на його дитинство, дорослішання та життя зараз, Матвій розповів у подкасті "ПОВНОЛІТНІ", ведучою якого стала журналістка Свої.City та НьюЙоркер.City Валерія Панасенко. Далі — монолог Матвія Суслова.
"Коли почалася війна, мені було всього 9 років"
Коли почалася війна, мені було всього 9 років. На той момент я взагалі не думав, що в наш час таке може статися. Я пам'ятаю, як ми їхали до міста з моїм дядьком та сестрою, відвозили її на танці. І коли проїжджали, я побачив людей у військовій формі та якийсь дивний прапор. Це був прапор сепаратистів. Я запитав у дядька, що то таке? Він сказав, що це ненадовго і я не маю звертати увагу.
Потім почалася історія з переворотом: стрілянина, техніка. Тобто вже тоді була якась паніка. У той час ми поїхали на море, і так сталося, що кожен блокпост, який ми проїжджали, змінювався. Спочатку ми проїхали український блокпост, далі був сепаратистський. Приїхали в Седово — це містечко, в якому відпочивали, то було ще українське місто. Коли ми виїхали, туди зайшли сєпари.
Ми повернулись до нас додому, в Нью-Йорк. Тоді у нас була влада проросійська. На наступний ранок нас вже звільнили ЗСУ. Тобто територія постійно змінювалася. Я не міг зрозуміти, що взагалі відбувається.
"Скільки триває війна, стільки я мрію побачити "Донбас Арену"
Пам'ятаю такий момент, він не те, що страшний, але дуже відклався в моїй пам'яті. Я дуже люблю місто Донецьк, і до війни дуже часто туди їздив. І одного разу, коли ми проїжджали це місто, я побачив спалахи і як на горизонті з будівель повалили стовпи диму. Щось всередині мене перевернулося. І тоді я так само думав, що це буде швидко, скоро закінчиться але, на жаль, цю картину ми можемо бачити і досі.
Ну, якщо казати про такі будівлі, то в мене все пов'язано з "Донбас Ареною". Скільки триває війна, стільки я і живу мрією побачити її знову. Я знаю, що вона зараз сильно побита, загалом як і українське місто Донецьк, але я впевнений, що ми ще не раз туди приїдемо, і все ж таки вона вистоїть.
Слухайте повний випуск на YouTube🎥
"Було важко засинати, якщо було тихо"
У мене була така історія, вона мені здавалося дикою, і зараз я це не дуже сильно розумію. Мені було важко засинати, якщо було тихо. Я звик засинати під автоматні черги, під вибухи. Я тоді відчував якийсь спокій. Бо мені було 9 років, мій характер ще будувався, і, мабуть, відклалося в голові, що так має бути. І коли була тиша, то суто через те, що це якось незвично, було дискомфортно.
Але це було до моменту, коли нас вперше дійсно не обстріляли. Не те, що там десь вдалині бій якийсь іде чи просто обстріл, а саме коли вдарили по нашій вулиці. Я сидів на кухні, тільки прийшов зі школи. Це, мабуть, я був у шостому класі. І почув шелест, і почались прильоти. Це неможливо було порівняти з тим, що було до того. Усе світилося, тряслося, було видно, як на вулиці обривалися дроти. Це було пекло. Тоді я себе спіймав на думці, що таки я хочу жити, не треба такого і пустив скупу чоловічу сльозу. Після того вже я до вибухів і до такого ставився більш обережно.
Батьки розповідали мені правила безпеки: як поводитися в певних ситуаціях, навіть з мінами, що робити, коли обстріл. А щодо ситуації казали, що скоро скінчиться, але я бачив, що вони дуже хвилювалися, постійно думали, куди можна виїхати.
"У майбутньому те, чим я займався у селищі, дало мені великий поштовх"
Я думаю, що ми прожили нормальне життя. Тобто моє оточення зробило все для того, щоб у нас було все ок. Навіть, знову ж таки, наша громадська організація “Ініціативна молодь українського Нью-Йорка”. Єдине, що відрізняється — це те, що у нас не можна було поїхати навчатися в якесь нормальне місто по нашій області і доводилося їздити в Харків. В усьому іншому — так само: гуляли, збиралися, їздили, розвивалися. Ми самі створили для себе ці умови.
Навіть у майбутньому те, чим я займався у селищі, дало мені великий поштовх. І зараз я працюю у великому фонді американському, займаюсь допомогою нашій країні. Якщо б я не отримав базові навички у селищі, то зараз я не можу уявити, де б я був навіть. У мене було б якесь максимально звичайне життя. Страшно, навіть уявляти не хочу.
Донецька область — це місце, де дійсно треба постійно рухатися. Я хотів створити умови, мені подобалось, що є однодумці, коли щось виходило, то була максимальна гордість. І після того як повернули історичну назву Нью-Йорка, почали приїжджати журналісти, у нас були величезні плани. Той самий футбольний корт, який, на жаль, так і не збудувався, лишився фантомом. Тому тепер доведеться вже будувати стадіон.
Потрапив на шоу до Скабєєвої
Це був мій перший такий скандал у ЗМІ. Ну, це я так, прикрашаю. Йшов процес повернення історичної назви. Це була осінь 21-го року. Дзвонить мені подруга, каже: “Приїжджай у кафе Нью-Йорк, треба буде зняти інтерв'ю для 1+1". Я такий, блін, круто — 1+1, по телевізору мене покажуть. Приїхав, розказав, чим ми займаємось, про історичну назву ж починаю розповідати. Кажу: “Повернення історичної назви — це дуже важливо, історично, це розвиток, перспективи. Тут буде круто після цього”. Ну, і в такому дусі. Вийшло це інтерв'ю невеличке на 1+1, і десь через декілька днів присилають мені посилання. Бачу, росія1, Скабєєва “60 минут” і тайм-код. Я заходжу, і там моє обличчя на цьому великому екрані, Скабєєва, оці всі дурочки стоять. Мене переклали з української, солов'їної, нашої рідної мови на москальську, де я кажу, що ми там перейменували в Нью-Йорк, тому що ми за Америку, ми за толерантну Європу, ми будемо говорити англійською. Ну, і в тому дусі.
Тоді мені стало дуже не по собі, бо в нас багато вати саме серед старшого населення. І я чомусь так подумав, що зі мною можуть щось зробити через це. Цього не сталося, але я стресонув дуже сильно. У мене навіть залишився скріншот на пам'ять, коли дивлюся зі скупою сльозою на очах.
До речі, коли вже Нью-Йорк перейменували, мені писали в месенджер. Мені, голові нашої організації, ще активістам в Нью-Йорку і нашому губернатору з телеканалу росія1 і звали на прямий ефір. Я відмовився. Кажу, мені не цікава співпраця з вашим телеканалом, до побачення. А наш губернатор просто написав: ідіть, як то зараз кажуть, за руським корабльом, поверніть Крим.
Слухайте подкаст "ПОВНОЛІТНІ" на зручній для вас платформі за цим посиланням.
229
