Уже 8 років працюю грумером та обожнюю свою справу
До початку повномасштабної війни Марина Гайко жила в Торецьку, що на Донеччині. Працювала грумером та обожнювала свою справу.
Марині 39 років, а за освітою вона лікар-акушер, але зв’язала своє життя з тваринами, яких дуже любить. Цьому допомогла її медична освіта.
“Я дуже люблю тварин, а вони мене. Тому ми легко знаходимо спільну мову. Ще з самого дитинства я не могла пройти повз котиків та песиків, тому зараз у мене дві собаки та два коти”, — розповіла Марина Гайко.
Після закінчення навчання на акушерку, Марина пішла працювати асистентом ветлікаря в рідному місті, а потім знайшла справу всього життя — грумінг.
Марина Гайко каже, що грумінг — це справа її життяФото: з архіву героїні
“Після того, як я пропрацювала кілька років асистентом, я почала стригти домашніх тварин. Робота в ветеринарній клініці дала мені базу знань з ветеринарії, що мені дуже допомогло. Через декілька років я повністю пішла в грумінг і загалом працюю в цьому вже більше 8 років”, — каже Марина Гайко.
До цієї професії в Марини лежить душа. Вона всім серцем обожнює це заняття, тому не покинула справу й після евакуації, хоча й було дуже важко починати все спочатку.
“У Торецьку в мене була своя база клієнтів. Записи були аж на місяць вперед, а коли я приїхала в Дніпро, мені знову довелося набивати цю клієнтську базу”.
Після початку повномасштабного вторгнення Торецьк став надто часто страждати від обстрілів російських окупантів, адже лінія фронту проходить всього за кілька кілометрів від самого міста. Тому родина Марини Гайко була вимушена покинути рідний Торецьк.
Спочатку Марина Гайко виїхала разом із сином у Польщу, але за кілька місяців повернулася в Україну. Тепер родина живе в Дніпрі, де “з нуля” будує своє життя.
“Уже 2 роки не були вдома, а їхали, як і всі нормальні люди, на два тижні”, — жартує Марина.
Вдома залишилося все — рідні стіни, речі, техніка та інші побутові предмети. Один раз родина приїжджала в Торецьк на кілька днів, щоб завершити деякі справи. Це було в жовтні 2022 року.
У дні, поки родина була в Торецьку, Марина навіть встигла прийняти кілька своїх клієнтів, які дуже хотіли попасти на стрижку, хоч умови тоді й не дуже дозволяли.
“Разом з песиками власники несли до мене воду, яку я кип’ятила в чайнику, бо газу та централізованого водопостачання вже не було. Так і працювала під звуки вибухів. Після стрижки ми стояли з однією клієнткою на вулиці, коли почули звук літака, а потім дуже гучний вибух. Я злякалася, тому це був останній раз, коли я була вдома”.
Ніхто не хоче здавати приміщення грумеру
Після евакуації перед родиною постало питання виживання, адже Марина та її чоловік, який у Торецьку займався ремонтами квартир, залишилися повністю без роботи. Ба більше, знайти квартиру, в яку б взяли з чотирма тваринами, здається нереальною задачею.
“Спочатку я знайшла вакансію грумера дуже далеко від орендованої квартири. Їхати до роботи потрібно було цілу годину. І щоранку та щовечора, коли я їхала на роботу та поверталася додому, я моніторила усі об’яви з оренди нерухомості”, — розповіла жінка.
Запит на квартиру у родини був такий: щоб можна було не тільки жити в цій квартирі, а й стригти тварин.
“Професія грумера доволі специфічна, тому орендодавці категорично відмовляються здавати приміщення під таку зайнятість. Я дуже люблю чистоту та порядок, тому в мене в кабінеті завжди прибрано, але це не доведеш орендодавцям”.
Марина Гайко дуже любить тварин, тож пов'язала своє життя з грумінгом Фото: з архіву героїні
Дивом родині вдалося знайти таку квартиру, яку вони й хотіли. У центрі міста, але дуже дорого.
“Я шукала квартиру протягом двох місяців. Я не можу передати словами, наскільки це було важко. Квартира була дуже дорогою, але ми могли й жити там, і я могла працювати. Протягом цих місяців чоловік не міг знайти собі роботу, тому працювала тільки я. Хтось скаже, що йшов би хоча б вантажником працювати, але роботи не було настільки, що навіть вантажником було нікуди влаштуватися”, — згадує підприємиця.
Тільки 2 місяці назад я перестала плакати щодня
Через кілька місяців квартиру, яку орендувала родина, власники вирішили продати. А родині дали 2 тижні на те, щоб вони знайшли собі нове житло.
“На “нульовому” поверсі в цьому ж будинку здавалося приміщення. Я знала, що його не здадуть для грумера, але все ж таки вирішила подзвонити. Я подзвонила й сказала, що вони здадуть мені це приміщення. Вони сказали, що ні, але через день передзвонили й погодилися. Тут моя цілеспрямованість добре спрацювала”.
Це приміщення було в жахливому стані. Там не було ремонту, а ще було дуже сиро, бо фактично це підвал.
“Зараз я його потроху приводжу до ладу, але ви не уявляєте, наскільки там було жахливо. Потроху дороблюю ремонт та приймаю клієнтів, хоча сирість трохи відчувається”, — каже підприємиця.
Зараз Марина вже напрацювала нову клієнтську базу, тому працює майже без вихідних. Часто приходять і переселенці з Торецька, чиїх песиків вона стригла ще вдома.
На питання, як вдається триматися, Марина відповідає, що насправді не вдається.
“Тільки 2 місяці назад я перестала плакати щодня. До цього усі два роки сльози були моїми супутниками кожного дня. Так важко мені далася ця евакуація”.
Своїм прикладом Марина Гайко доводить, що людина здатна здолати будь-які складнощі, й не можна опускати руки, що б не відбувалося навколо вас.
Якщо ви маєте песика та знаходитеся в пошуках грумера, ви можете стати клієнтом Марини та підтримати діяльність землячки та переселенки з Торецька. Для того, щоб записати свого улюбленця до неї на стрижку, напишіть Марині в Instagram або у месенджери за номером 050-803-93-96.
224
