Перше знайомство з акордеоном у 3 роки
Перше знайомство з музичним інструментом у Катерини відбулося ще у віці трьох років. Це був акордеон, який залишився у спадок від дядька.
“Перше знайомство з акордеоном було вдома у моїх бабусі та дідуся. Тоді ще не було такого різноманіття іграшок, тому баян здавався мені доволі цікавим. Іграшкою його важко назвати, бо він важить близько 10 кілограмів, але бабуся діставала мені його та показувала, як натискати на клавіші. Але, звичайно, що в такому віці грати ще ранувато. Тому цей інструмент був більше як симпатія, але мені хотілось до нього повернутися згодом, щоб навчитися грати”, — згадує Катерина Пилипенко.
Коли Катерина трохи підросла, батьки вирішили віддати її на навчання до місцевого музиканта.
“Коли я вже підросла, батьки вирішили віддати до викладача. Іван Васильович. Він працював у нашій школі в Неліпівці, і запрошував до свого класу дітлахів. І я, звісно, погодилась. Я ходила займатися до нього додому”, — розповідає Катерина.
Любов до акордеону з'явилася у викладачки ще з дитинстваФото: архів Катерини
Іван Васильович не був професійним викладачем, проте його любов до музики відчувалася й передавалася його учням.
“Його жінка завжди пригощала якимись смаколиками чи пиріжками. Під час уроку ми робили для цього паузу, тому мені все все подобалось. Він не був професійним викладачем. Був самоучкою, бо на той час навчатися в школі не було можливості для кожного”.
Коли Катерина була в 3 класі, в її школу прийшов інший вчитель музики. Щоб дати їй кращі знання, батьки відправили її вчитися до нього.
“Тоді я почала отримувати вже професійну освіту в музичній школі, в якій зараз і сама викладаю. Потім вступила до коледжу, де здобула другий ступінь професійного напряму”, — каже Катерина Пилипенко.
Володіє 7 музичними інструментами
Після закінчення музичного коледжу Катерина вступила до університету в Луганську, де продовжила навчання за фахом. Тут уже постало питання з придбанням нового інструменту, який того часу коштував дуже дорого.
“Інструмент того часу продавав один зі студентів. Він дав мені велику знижку на цей акордеон, бо бачив, як я горю цією справою”, — згадує викладачка.
Навчаючись у університеті, Катерина опанувала ще 6 музичних інструментів.
“Коли ти знаходишся серед професійних музикантів, які грають на інших інструментах, то тебе тягне також оволодіти іншими інструментами. Тому в мене завжди було таке відчуття, що чому таки маю грати на одному інструменті, якщо є всі інші? І навіть з дитинства мене тягнуло навчитися грати на гітарі, на саксофоні, на піаніно. На всіх інструментах, які я бачу”.
Катерина Пилипенко досконало володіє 7 музичними інструментамиФото: архів Катерини
Але щасливі студентські роки обірвав початок війни в Україні. В 2014 році, коли Катерина навчалася на останніх курсах, російські війська окупували Луганськ, а університет евакуювали в Старобільськ.
“Війна сильно вплинула саме на моє життя, тому що ще не закінчивши університет, потрібно було якось думати, що робити далі. Звичайно, продовжувати навчання, але і навчання продовжувати в Луганську вже не було можливості, тому що почалися ці референдуми, і ми вимушені були покинути місто. Згодом наш філіал перенесли до Старобільська, я продовжувала навчання там. І вже магістратуру я закінчувала в Полтаві”, — розповіла викладачка.
“Не тягніть дитину за вуха, якщо вона не хоче навчатися в музичній школі”
У 2019 році Катерина влаштувалася на роботу в музичну школу, в якій сама навчалася. Це — її покликання.
“Навчання — це завжди кропітка робота. Тому для того, щоб чогось навчитися, будь-якій професії, потрібно мати своє прагнення до цього. І коли ти навчався, і все тобі піддавалося, то по закінченню ти маєш якийсь набуток за ці всі роки. І твоє завдання — донести це не тільки до слухача, але і до дитини, до учня, який тільки-тільки починає свій шлях".
Катерина каже, що вмотивованого учня видно здалеку, і не варто змушувати своїх дітей займатися музикою, якщо вони цього не хочуть.
“Деякі учні, які поступають або за проханням їхніх батьків, або просто спробувати інструмент, потім розуміють, що це не так легко і покидають це. Навіть не до кінця розібравшись, що саме у них не виходило. Це помилка із боку батьків. Якщо дитина не має бажання — не тягніть її за ці вуха і дайте спробувати щось інше. Тому що за всі ці роки діти не навчаться того, що можна набути, коли ти прагнеш цього, коли ти хочеш навчитися грати".
Особиста мотивація викладачки — передати свій досвід і знання. Вона не розглядала варіантів переїхати у велике місто, де багато можливостей, бо вона робить це не задля грошей.
Катерина Пилипенко вважає, що музика — це її покликання, тому передає свої знання своїм учнямФото: архів Катерини
“Роль викладача завжди важлива для для дітей, які починають своє життя. Мені було важливо на той час, що у мене є місце, в якому я можу працювати, щось робити. Не просто сидіти вдома, дивитися концерти, дивитися Євробачення. Заробіток для мене ніколи не був важливим. Доля музиканта не на заробітку складається. А вона складається на тому, що ти можеш креативити, творити і працювати в цьому дусі, а не щось писати і отримати за це гроші. Звичайно, це теж важливо, бо їсти хочуть усі, але ось так склалося. Тому, гадаю, що це не помилка”.
Навчає дітей дистанційно
Після початку повномасштабної війни, Катерина, як і більшість її учнів, евакуювалася з рідної громади. Але не покинула справу життя. Нині вона навчає дітей онлайн у тій же музичній школі.
“Ще до початку повномасштабної війни ми працювали онлайн через ковід, тому в мене вже було розуміння, як це відбувається.Тоді це було дуже складно, бо ніхто не знав, як це працює, і потрібно було вчитися. І коли вже навчилися, то школа перейшла на повністю дистанційне навчання. Зараз ми також працюємо дистанційно і сподіваємося на наступний рік також продовжити, тому що під час цих занять у музичній школі є підтримка”.
Учнів не лякає неможливість навчатися в офлайн режимі, тому вони не покидають рідну музичну школу. Були й ті, хто й під обстрілами виходив на заняття.
“Був випадок, коли учениця виходила на урок з дерева. Вона туди вилізла, щоб зловити зв’язок та вийти на урок музики. Я думаю, що це вражаюче і дуже мотивуюче. Коли ми працюємо дистанційно, складно контролювати, що чує дитина, але важливо надати їй нову інформацію і показати, що вона на правильному шляху”, — розповідає Катерина Пилипенко.
Катерина Пилипенко зі своїми учнямиФото: архів Катерини
У такому режимі викладачі працюють і вдень, і вночі. Бо не завжди учні мають можливість зробити домашнє завдання вчасно.
“Була дівчинка, яка довгий час залишалася в Торецьку. Коли не було зв’язку, я просила її знімати, як вона грає, на відео. Коли зв'язок був, вона відправляла це коротеньке відео мені. І пам'ятаю, що деякі учні надсилали мені свої відео заняття там о 3 годині ночі, о 2 годині ночі, і я прокидалася, щоб перевірити і надати свої коментарі стосовно гри”.
Музична школа імені Івана Карабиця в Торецьку постраждала від обстрілів російських окупантів: вибухами там повиносило вікна та двері. Але Катерина та її учні не покидають надії, що повернуться в рідні стіни.
224
